У нинішніх дебатах про використання молодими людьми соціальних медіа-платформ намітилася небезпечна тенденція: замість того, щоб притягнути до відповідальності фактичних винуватців маніпуляцій та дезінформації, політичні спроби регулювання спрямовані на потенційних жертв, тобто молодих користувачів. Але чи дійсно це правильний підхід?

Хто несе відповідальність - платформа чи користувачі?

Прикметно, що до відповідальності притягуються не оператори платформ, які використовують свої алгоритми, щоб привертати увагу, впливати на поведінку споживачів і навіть формувати політичні погляди. Натомість заборонами мають захищати молодь, тобто тих, хто вже перебуває під впливом цих структур. Таке перекладання відповідальності є несправедливим, а також неефективним, оскільки воно спрямоване на симптом, а не на причину.

Якщо послідовно слідувати цій логіці, то потрібно було б заборонити не лише доступ до платформ, але й будь-яку форму реклами, яка використовує ті ж самі маніпулятивні механізми. Чому дорослим дозволено маніпулювати алгоритмами, а молодь позбавлена доступу до них, хоча саме ці дорослі неминуче передають свої відбитки наступному поколінню?

Суперечність культури заборон

Заклик до заборон викликає багато запитань: Чи слід також заборонити молодим людям дивитися реаліті-шоу, такі як "Топ-модель по-німецьки ", які відтворюють образи тіл і рольові кліше? Це було б послідовно. Чи не дозволити їм розмовляти зі своїми однолітками про контент, який їм більше не дозволено споживати в соціальних мережах? Чи дозволено їм голосувати у 16 років, але отримувати інформацію лише з традиційних ЗМІ?

Такі обмеження виключають молодих людей зі значної частини суспільного дискурсу. Цифрові медіа, зокрема, пропонують можливість участі, обміну, освіти, а отже, і демократичної участі. Традиційні медіа, з іншого боку, часто залишаються однобокими: їм бракує інтерактивності, діалогу та можливості бути залученими.

Медіа-компетентність замість заборони ЗМІ

Замість того, щоб йти нібито легким шляхом заборони медіа, ми повинні піти більш важким, але більш розумним шляхом: освіта, навчання та демократичний контроль над платформами. Медіаграмотність має стати обов'язковим предметом у школі. Рефлексивне використання соціальних мереж також має систематично пропагуватися в рамках професійної підготовки та університетських курсів.

Водночас потрібні політичні рішення: Чому в Європі немає публічних соціальних мереж? Чому існує небажання послідовно притягувати міжнародні платформи до відповідальності? Страх перед регулюванням великих компаній, таких як Meta або TikTok, не повинен призвести до того, що ми відмовимо молодим людям у доступі до цифрового світу.

Демократія потребує цифрової участі

Ми стоїмо перед фундаментальним рішенням: Чи хочемо ми позбавити молодь можливостей і заборонити їй доступ до цифрової публічної сфери за допомогою заборон? Чи ми хочемо дати їм можливість самовизначатися, бути критично налаштованими та активними у цьому світі? Останнє вимагає більше сміливості, більше освіти і більше політичної відповідальності. Але це єдиний шлях, гідний демократичного суспільства.

Думки Ніко Фостіропулоса, керуючого директора освітньої компанії alfatraining.

21.07.2025

Більше статей автора:

Handyverbot an Schulen – Eine Nebelkerze konservativer Bildungspolitik

19.06.2025

Die Dummheit der Hilflosen: Warum ein Handyverbot an Schulen falsch ist.

25.03.2025